Тридцять років - це ціла епоха для навчального закладу. Формування від невеликого колективу однодумців до великої університетської родини. Про те, як створювався університет, які виклики долали працівники та хто створює історію закладу сьогодні, ми говоримо з начальницею відділу кадрів та головою профспілкового комітету нашого університету Ольгою Ігорівною Прокоф’євою.
- Ольго Ігорівно, ви працюєте з моменту започаткування нашого закладу. Чи часто згадуєте ті перші дні?
- Майже 30 років проминуло, як один день. Пам’ятаю як приймали на роботу, як готували приміщення до навчального року, перші іспити майбутніх курсантів, свято посвяти в студенти. В дуже короткі, стислі терміни готувались до першого набору курсантів.
- Хто з того першого колективу 1997 року продовжує працювати в університеті сьогодні?
- На сьогоднішній день з тих хто був прийнятий на роботу у 1997 році і працює по теперішній час, це Ченцов Віктор Васильович, Приймаченко Дмитро Володимирович, Калашнікова Ольга Леонідівна, Павленко Олена Олександрівна, Бойченко Світлана Петрівна, Галясовська Ольга Володимирівна, Жизневська Лариса Григорівна, Комарова Тамара Андріївна, Купа Ольга Юріївна, Марʼїна Юлія Олександрівна, Россоха Євген Віталійович, Хамазюк Валентина Тимофіївна, Шило Станіслав Миколайович (зараз проходить службу у ЗСУ), і я.
- У яких умовах тоді доводилося працювати та готувати заклад до відкриття?
- Влітку приймали на роботу і науково-педагогічних працівників, і обслуговуючий персонал, і адміністративно-допоміжний. Готували приміщення, були задіяні всі, не цурались ніякої роботи, мили стіни, вікна, підлоги. Приміщень вистачало, а з технікою були проблеми.
- А як щодо першого технічного забезпечення?
- Перша техніка нашого відділу була звичайна друкарська машинка. На ній ми друкували усі документи: накази, посадові інструкції і т. ін. Зробиш помилку у тексті - треба все передрукувати.
- Яка атмосфера панувала у вашому тоді ще невеликому колі колег?
- А настрій був, як у батьків, які чекають на народження первістка. Відчуття радості, відповідальності, хвилювання і захоплення.
- Багато хто пам'ятає часи особливого статусу Академії. Як ви сприймали ту дисципліну та обов’язкову форму?
- У перші десятиліття Академія дійсно мала особливий статус, курсанти носили форму, діяли статутні правила. На мій погляд, форма дисциплінувала, і вона всім личила, як курсантам, так і працівникам, а жінки казали, що вона змушує тримати себе у формі, оскільки нову форму нам видавали один раз на 3 роки, а іноді один раз на 5 років.
- Чи давав такий статус якісь професійні особливості для персоналу?
- За персональні, а потім за спеціальні звання ми отримували надбавку, а також надбавку за вислугу років, від цього залежала кількість днів щорічної відпустки.
- Були в ті часи якісь особливі традиції або вимоги, які зараз уже в минулому?
- Курсанти отримували свої перші звання під час закінчення Академії. Була традиція під час свята закінчення навчання кидати у повітря монети, щоб вони повертались зірками на погонах. Щодо вимог: при прийомі на роботу науково-педагогічних працівників та керівників структурних підрозділів потрібно було погоджувати кандидатури з Державною митної службою. Готували пакет документів, їздили в Київ на співбесіду.
- Перехід від спеціалізованої Академії до багатопрофільного Університету у 2015 році був складним кроком? Як відбувався процес злиття колективів?
- Об’єднання двох навчальних закладів - це складний організаційний і людський процес, це певні труднощі, страхи, тривоги, сумніви. Страх скорочення, певні непорозуміння між колективами через різні традиції, стиль керівництва, «своїх» і «чужих». Хоча, на мій погляд, об’єднання пройшло більш менш безболісно. Всі зусилля були направлені на збереження двох колективів.
- Як вдалося зберегти ідентичність обох закладів у новій структурі?
- Деякий час у складі Університету були два структурних підрозділи Митна академія та Фінансова академія зі збереженням кафедр, які були у складі двох академій. У штатному розписі Університету була врахована специфіка роботи структурних підрозділів двох навчальних закладів.
- Наскільки сильно змінилися цифри та масштаби закладу після цього об’єднання?
- На той час в АМСУ фактична чисельність працівників була 427 осіб, а після об’єднання з ДДФА фактична чисельність склала - 702 особи. Кількість студентів у 2014 році АМСУ - 2093, ДДФА - 2280. Вже у 2015 році загальна кількість студентів складала 3834. На сьогоднішній день в УМСФ працює 453 особи, і навчається близько 6000 студентів.
- Що, на вашу думку, стало запорукою успіху такого великого закладу?
- Будь які питання чи проблеми вирішувались і вирішуються шляхом проведення нарад, спілкування. Досвід, мудрість, толерантність нашого керівництва дали змогу досягти того, що ми бачимо на сьогоднішній день. Потужний навчальний заклад, зі своїми традиціями.
- Відділ кадрів часто називають літописом університету. Які історичні цінності ви зберігаєте у своїх архівах?
- У нас є Указ Президента України про створення Академії митної служби України, перші штатні розписи, які затверджували в ДМСУ, в яких є прізвища перших працівників Академії в тому числі і тих, хто вже не працює. І фотографії, як пам'ять про минулі роки.
- Чи є в нашому закладі приклади, коли любов до професії передається у спадок?
- На сьогоднішній день багато випускників працюють в Університеті. У нас є справжні династії: Войтов С.Г., Головійчук Л.Т., Єфімова І.В., Ковтун Н.С., Мацидульськас М.Н., Лесюк Р.Т., Олексієнко Р.Ю., Пасічник Т.О., сімейна пара Разумей Галина та Максим, Тарасенко К.М., Циндра Р.А. Наші перші випускники 2002 року Єдинак Володимир та Тетяна, їх син навчається в УМСФ за спеціальністю «Фінанси і кредит» і в цьому році отримує диплом бакалавра. Також у нас працюють діти нашого декана Губи Олександра Івановича, Критенка Олександра Івановича, Комарової Тамари Андріївни.
Історія УМСФ - це історія людей, які не боялися труднощів й складних реорганізацій. Сьогодні, дивлячись на цілі покоління викладачів та студентів, попри всі зміни, заклад залишається вірним своїм принципам, а його головна цінність - згуртований колектив, який працює злагоджено.
Шаповалова Вероніка, група ЖР25-1
