Володимр Єдинак - колишній студент Академії митної служби України, зараз працює доцентом кафедри менеджменту ЗЕД (зовнішньоекономічної діяльності). Ми попросили Володимира Юрійовича згадати роки його студентства.
1.Володимир Юрійович, Митна академія для Вас Альма-матер. Саме це Вас спонукало у 2002 році залишитись тут працювати?
Відверто кажучи, мені запропонували залишитись працювати на кафедрі економічної теорії та державного регулювання економіки. На той час кількість студентів поступово збільшувалась, і була необхідність в забезпеченні навчального процесу. Я не був унікальним в цьому плані. Серед першого випуску Академії було близько 5-6 осіб, які залишились працювати в Академії. Тоді обов’язковим був розподіл під час випуску і постав вибір: або залишатися тут, або ж їхати назад працювати на митницю. Я не мав намір їхати назад в Івано-Франківськ (звідки я приїхав на навчання), тож вирішив залишитися.
- Що найбільше запам’яталось Вам у студентстві та у роботі викладачем?
Та було настільки багато різних подій, що навіть і не можу щось виокремити. Але то було зовсім інше життя. Цікавим було те, що перший набір тоді ще курсантів був з усієї України і всі майже жили в одному гуртожитку (зараз на вул. Нірінберга). Це був дуже сильний мікс культури, мови, звичаїв та традицій. Але ми всі жили дуже дружно та весело.
Під час навчання нас забезпечували форменим одягом, стежили за його носінням, могли навіть не допустити до занять. За пропуски занять оголошували догани та могли навіть виключити з Академії. На той час ми всі навчалися за кошти держави, а контрактної форми навчання не було взагалі. Тому всі дуже відповідально ставилися до навчання.
Щодо роботи як викладача, то за 24 роки мого викладання змінилося все кардинально. Можна сказати, що ми перейшли від диктатури до абсолютної демократії. Через те, що Академія була відомчим закладом вищої освіти, то навчання було більш суворим. Не було так багато різних івентів, як зараз. Не було таких аудиторій, технічного забезпечення.
- Наскільки добре, сьогодні , на вашу думку, викладач розуміє студента, а студент- викладача? Наскільки студент змінився за останні 20 років?
Досить важко сказати. Все залежить від особистості викладача. Я знаю, що більшість наших викладачів завжди з розумінням ставляться до студентів та намагаються йти назустріч. Зараз роль викладача суттєво змінилася. По суті, зараз у вас є доступ до великої кількості інформації, а викладач є вашим координатором в цьому потоці. Раніше, коли доступ був обмеженим, то роль викладача була донести певні знання до студента.
Відверто кажучи, кожен новий набір має свої особливості. Вони не гірші, не кращі. Просто інші. Тому викладачам іноді важко бути в тренді та одинаково розуміти студентів першого і третього курсу, наприклад.
- Хто були Ваші перші викладачі в академії?
Їх було доволі багато. Декого уже нема в живих. Але є і ті, що досі ще працюють. Наприклад: Щетинін Анатолій Іванович, Новікова Людмила Флорівна, Івашина Олександр Флорович, Шаповалов Олексій Вікторович, Калашнікова Ольга Леонідівна, Білова Наталія Анатоліївна.
Хто з них справив на Вас найбільше враження і чому?
Щетинін Анатолій Іванович. Талановита людина, чудовий викладач. Всі, без винятку, студенти пам’ятають його лекції. Саме він і запропонував мені залишитися працювати на кафедрі. Тоді він був деканом економічного факультету і завідувачем кафедри економічної теорії та державного регулювання економіки. Він мав настільки багато запалу, що завжди організовував якісь заходи, реалізовував проєкти, розробляв геральдику, виготовляв значки випускників. Перший випуск навіть отримав значки із реальною позолотою (ті, хто отримав дипломи з відзнакою).
Чим відрізняються заняття в університеті зараз від тодішніх пар в Академії ?
Це були абсолютно два різних світи. На той час не було в достатній кількості підручників та навчальних посібників, тому на лекціях доводилось не дивитись слайди, а безперервно писати конспекти. Бо іншого джерела отримати інформацію не було. Деякі підручники були в одиничному екземплярі в бібліотеках міста. Доводилось записуватися в чергу, щоб зробити ксерокопію. Або ж сидіти в читальному залі і конспектувати. Були навіть нульові пари. Зазвичай заняття починалися о 8.30. А нульовою парою було фізичне виховання і доводилося на 7.00 йти в парк або на стадіон «Славутич» в парку Шевченко на заняття. В гуртожитку тоді були покоївки, які слідкували, чи вчасно студенти лягають спати, чи йдуть на заняття, чи прибирають в кімнатах. Зі студентами раз на тиждень проводилися виховні години з куратором групи. Куратора групи зобов’язували чергувати у гуртожитку аж до 24.00.
Як проходило Ваше студентське життя у позанавчальний час?
Позанавчального часу було й не так багато. Як правило, то більшість часу проходило в гуртожитку. Доводилося готуватись до занять, ходити в бібліотеки, писати курсові роботи від руки. Тому багато часу йшло саме на це. Але залишався час і на розваги. Інколи організовували дискотеки (раз на місяць). Розважальна інфраструктура не була настільки розвинутою, на той час, тому доводилося розважитися в силу своїх можливостей та фантазії.
Дякуємо за розмову Володимире Юрійовичу!
Падалиця Анна, група ЖР25-1
