Дмитро Володимирович – один із тих хто знає про розвиток в сфері науки  найбільше, адже він є проректором з наукової роботи Університету митної справи та фінансів, тому ми вирішили поглибитись в університетську науку саме з його слів.

Чи пам’ятаєте ви свій перший робочій день в університеті? Розкажіть свій шлях від студентства до проректора?

Це був  перший день роботи тоді ще не в університеті, а в академії митної служби України. Перше моє знайомство з академією відбулося в 96-му році. Я був студентом п'ятого курсу юридичного факультету Дніпропетровського державного університету. Одного дня до нас на заняття завітав Падун Петро Панфілович. Ми знали цю людину як першого проректора Дніпропетровського державного університету. Але на момент, коли він до нас завітав, він був вже новопризначеним ректором Академії митної служби України. І от він завітав  до нас – випускників юридичного факультету, з інформацією про те, що в Дніпрі створюється спеціалізований вищий навчальний заклад, який буде в майбутньому готувати фахівців для митної служби. І запросив нас попрацювати, прийти і спробувати себе в ролі викладача в Академії митної служби України. На співбесіду до Петра Панфіловича нас пішло двоє, але мій однокурсник відмовився, а я вирішив спробувати. Проте, зважаючи на те, що я був ще сам студентом, а набір планувався тільки в наступному році, то офіційно я був працевлаштований в академії 4 серпня 1997-го року. З грудня 96-го року почали підготовку до набору майбутніх учнів, а в червні 97 здійснили перший набір курсантів Академії митної служби України.

Після того, як я уже офіційно був працевлаштований в академію, мені, як і всім науково-педагогічним працівникам, присвоїли персональні звання. З вересня я вже був інспектором митної служби і куратором першого набору. Ну а далі традиційний для науковця і викладача шлях: викладач, старший викладач, доцент, професор. Це все пов'язано з захистом кандидатської роботи на митну тематику та докторської роботи. І от з 2015 року вже в новоутвореному Університеті митної справи та фінансів я працюю на посаді проректора з наукової роботи.

Як зароджувалась наша університетська наука? Які основні етапи розвитку за 30 років вона пройшла?

Ну, будемо відвертими, Дніпро ніколи не був центром юридичної освіти, ні в Радянському Союзі, ні в незалежній Україні. В 97-му році у нас в області не було жодного доктора юридичних наук і було лише декілька кандидатів юридичних наук. І серед них формально перший, а неформально – другий, декан юридичного факультету Гмирко Валерій Петрович, який перейшов до нас також з Дніпропетровського державного університету. А коли ми починали в 97 році, у нас було два викладачі: я і Тропіна Олена Миколаївна, теж молодий, недосвідчений науковець, назвемо це так.

Потім уже були залучені люди з науковими ступенями: Гмирко, Лобойко та Трофіменко. І так почало формуватися ядро викладацького складу на юридичному факультеті. Вся моя професійна діяльність пройшла саме на юридичному факультеті до моменту призначення на посаду проректора.

У 1998-му році в академії були відкрита аспірантура по різним спеціальностям, в тому числі і по Праву. Перші захисти співробітників відбулися в 2002 році. Першим захистив кандидатську дисертацію я, потім Тропіна, а потім і інші колеги, після чого колектив зростав якісно і кількісно. Докторську роботу я захистив у 2007 році.

Зрозуміло, що захисти відбувалися не тут, бо постійно діючі спеціалізовані вчені ради у нас уже з'явилися значно пізніше. Але на сьогодні ми маємо дві постійно діючі спеціалізовані вчені ради для економістів та юристів.

В аспірантурі зараз п'ять акредитованих спеціальностей підготовки докторів філософії. Ну, відповідно в межах їхньої діяльності, регулярно відбувається захист докторів філософії, але це вже формат разових спеціалізованих вчених рад, тому наразі у нас достатньо потужний науковий потенціал.

Яка подія була для вас найбільш знаковою за все університетське життя?

Ну, по-перше – напевне сам факт створення спеціалізованого навчального закладу, яким була Академія митної служби України.

Другий момент – цікава історія зі спробою об'єднання трьох навчальних закладів, які до моменту цього існували самостійно. Це Академія митної служби, Дніпропетровська державна фінансова академія і Аграрний університет. Трудові колективи нашої академії, фінансової академії і аграрного університету виступили проти. Якщо поєднувати митну складову і фінансову – це ще логічно можливо якось пояснити. Але от аграрії… Пам'ятаю, на зустрічі з трудовим колективом на той момент один із перших заступників міністра освіти, коли в нього запитали, які ж критерії об'єднання трьох навчальних закладів і, зокрема, аграрного університету, відповів: «Через митний кордон перевозять зерно? Перевозять! Значить, от вам і спільна точка зору». Отаку відповідь ми отримали!

Ну і третій момент — це коли, власне, утворився Університет у його сучасному вигляді. Це надало новий поштовх до створення того простору, де ми зараз працюємо і ви навчаєтесь.

Ви були одним з перших кураторів академії. Чи пам'ятаєте ви свою першу групу і чи підтримуєте зв'язок з випускниками? І що цікаво можете розказати про життя куратора?

«Ой, та це як кажуть, є що згадати, нічого дітям розказати» - жартує Дмитро Володимирович. Звичайно я пам'ятаю групу, дуже багато яскравих випускників, як і всі наступні, але перших запам'ятовуєш завжди. Я пам'ятаю, як ми самоорганізувалися та вирушили в Софіївський парк групою. Я пам'ятаю інші моменти, як позитивні, так і не зовсім. Багато чого можна було побачити в гуртожитку. Зараз режим більше лояльний, як для викладачів, так і для самих студентів. А тоді куратор мінімум декілька разів на тиждень повинен був відвідати курсантів у гуртожитку, подивитись, чи брудно в них в кімнаті, в якому вони стані, як в емоційному так і в фізичному. Тому спогадів у мене залишилось чимало і ми досі згадуємо ці історії при зустрічі з випускниками.

Багато курсантів із першого набору, зокрема з моєї групи продовжують працювати в митних органах і не тільки. Наприклад випускник Санжара Олександр Олександрович, секретар Дніпровської міської ради, викладає зараз на юридичному факультеті.

Чи пам'ятаєте ви день урочисто урочистого відкриття академії митної служби? Як це відбувалось і що цікавого там було?

Я вам скажу більше. Цей факт відображений на одній із картин, яка висить у нас в холі, де зафіксовано вручення символічного ключа від академії, від нашого фундатора і засновника Деркача Леоніда Васильовича ректорові Петру Панфіловичу Падуну. До речі, на момент відкриття 1 вересня  1997-го року в форменому одязі були виключно курсанти, а Петро Панфілович в формі співробітника Державної митної служби України. Всі інші, в тому числі і я, були в цивільному одязі. Нас атестували впродовж перших кількох місяців, і тільки тоді ми одягли формений одяг. Тому я завжди згадую, коли проходжу мимо картини, де всі курсанти стоять в форменому одязі, і думаю: «Пляма в сірому костюмі – то я...»

Карпенко Каміла, група ЖР25-2