Олег Морозов про становлення кафедри історії та теорії держави і права, зміни в системі освіти та переосмислення історичної науки
Від моменту створення Академії митної служби України наприкінці 1990-х років освітній процес суттєво змінився. З’явилися нові підходи до викладання, цифрові технології та сучасні методики навчання, однак роль викладача у формуванні критичного мислення студентів залишається незмінно важливою. Про те, як формувалася кафедра у складі Академії, чим відрізняється сучасне викладання від 90-х років, яким сьогодні є розуміння історичної правди та як змінилася робота керівника кафедри за останні десятиліття, ми поговорили з доктором історичних наук, завідувачем кафедри історії та теорії держави і права.
- Олеже Вікторовичу, чи можете Ви пригадати становлення вашої кафедри у складі Академії митної служби України?
- 11 червня 1996 року Указом Президента України Леоніда Кучми була створена Академія митної служби України. А вже у 1997 році відбувся перший набір курсантів за двома спеціальностями: «Правознавство» та «Економіка». На початковому етапі становлення АМСУ було сформовано два факультети – юридичний та економічний.
У лютому 1998 року наша кафедра отримала назву кафедри державного права, а вже у вересні, враховуючи відомчу спеціалізацію навчального закладу, була перейменована на кафедру державного права та митної політики. Фактично вона стала базою для формування у 1998-1999 роках інших кафедр юридичного факультету, а саме: кафедри митного та адміністративного права, кафедри кримінального права та боротьби з контрабандою, кафедри цивільно-правових дисциплін.
На кафедрі в той час працювали нинішні керівники нашого Університету – ректор, професор Дмитро Олександрович Бочаров, який і сьогодні є професором нашої кафедри, а також доктор юридичних наук, професор Дмитро Володимирович Приймаченко, який нині обіймає посаду проректора з наукової роботи.
З вересня 2001 року по травень 2005 року кафедру очолював доктор історичних наук, професор Віктор Васильович Ченцов, який у 2005-2010 роках був ректором Академії митної служби України. Віктор Васильович став ідеологом та організатором наукової діяльності кафедри, перетворивши її на провідний центр дослідження історії митної справи в Україні. Він створив наукову школу та був моїм науковим керівником під час написання кандидатської і докторської дисертацій.
Першим завідувачем кафедри став доктор політичних наук, професор Йосип Леонідович Рисіч. Саме він заклав принципи ефективної організації діяльності кафедри, які залишаються актуальними й сьогодні. Особисто я розпочав трудову діяльність на кафедрі у березні 1998 року.
Як, на Вашу думку та професійний досвід, змінилося викладання суспільно-політичних дисциплін у порівнянні з 90-ми роками?
- Це складне питання, оскільки викладання у вищому навчальному закладі є індивідуальним творчим процесом. Кожен викладач формує власну модель методики та методології навчання і реалізує її у роботі зі студентами.
Водночас сучасний освітній процес характеризується появою нових механізмів і технологій. Сьогодні викладачі мають доступ до оцифрованих архівів, електронних наукових видань та великої кількості онлайн-ресурсів, що значно полегшує підготовку до занять і робить інформацію доступнішою.
Разом із тим, на мою думку, неоднозначним залишається вплив штучного інтелекту на освітній процес. Це пов’язано з тим, що сучасні системи штучного інтелекту знаходяться на роздоріжжі свого розвитку, і за моїми спостереженнями, ще не повною мірою «навчилися» якісно аналізувати наукові гіпотези, факти, джерела.
Проте, незважаючи на розвиток технологій, головним у викладанні залишається контакт між викладачем і студентом. Саме взаєморозуміння, живий діалог, вміння аргументовано доводити власну позицію і слухати опонента є основою ефективного навчання.
За радянських часів інколи при викладанні історії викладачі самі не вірили в те, що говорили студентам. Якою сьогодні є історична правда?
- Історія існує як шкільний предмет і як наукова галузь – і це зовсім різні рівні її сприйняття. У будь-якій країні світу історія як шкільний предмет завжди виконує виховну функцію та певною мірою пов’язана з державною політикою й ідеологічними підходами.
Крім того, через обмежену кількість навчальних годин неможливо повністю розкрити всі аспекти історичних подій. Для глибокого розуміння історичного процесу необхідно також опанувати суміжні дисципліни: право, економіку, соціологію, філософію, політологію. Саме тому шкільна програма концентрує знання про історичні події на основі достовірно підтверджених фактів і створює базу для подальшого вивчення історії вже як наукової галузі.
Водночас історія як наука має інший характер. Загалом наука – це передусім дискусія, але дискусія, що базується на науково доведених фактах. Кожен науковець формує власне бачення, власну концепцію. Відповідно, перед істориком, який викладає студентам, постає складне завдання: сформувати комплекс навичок та вмінь, які б відкривали перед здобувачами можливість самостійно шукати відповіді на проблемні питання, водночас не нав’язуючи їм доктринальних підходів. Важливо також виховувати у студентів патріотизм та громадянську свідомість.
Керувати кафедрою складніше чи простіше у порівнянні з часами 30-ти річної давнини?
- Безумовно, сучасні умови стають складнішими, оскільки процес організації освітньої діяльності постійно ускладнюється. Значно зросли вимоги до якості освіти, зокрема через складні процедури акредитації освітніх програм, які потребують максимального організаційного, методичного та наукового зосередження науково-педагогічного складу всіх кафедр Університету.
До речі, сучасна концепція студентоцентризму передбачає активне залучення студентів до забезпечення якості вищої освіти. Це лише частина факторів, які свідчать про стрімку динаміку змін в освітній сфері, не кажучи вже про швидкий розвиток цифрових технологій, що кардинально змінює обличчя сучасної вищої освіти. Відповідно, це суттєво впливає на ускладнення змісту та методів управління кафедрою.
Окрім цього, постійно змінюється й студентська аудиторія. Молодь швидко адаптується до нових технологій і сучасних форматів комунікації, тому викладачам іноді непросто встигати за цими змінами. Проте це є природним процесом розвитку суспільства, адже кожне покоління має власні особливості та погляди. Незважаючи на високий темп сучасного життя, спілкування між людьми залишається надзвичайно важливим, а журналістика відіграє значну роль у підтримці суспільного діалогу.
Щиро дякуємо Олегу Вікторовичу за змістовну розмову, приділений час і цінні думки!
Варежкіна Валерія, група ЖР25-1, Труш Анастасія, група ЖР25-2
